Andriy Stels

Зміна керівника товариства

Порядок зміни керівника товариства можна умовно розділити на етапи:

1. ухвалення рішення,

2.підготовка пакету документів,

3.повідомлення про прийняте рішення.

Ухвалення рішення про зміну керівника підприємства

Для зміни керівника (як одноособового виконавчого органу товариства, так і колегіального) відповідно до Господарського кодексу України, Законів України «Про господарські товариства», «Про акціонерні товариства», «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» необхідно прийняти відповідне рішення (надалі – рішення).

Як правило дане рішення приймається вищим органом товариства. Як приклад, прийняття рішення про зміну керівника в Акціонерних товариствах (надалі – АТ), дана виключна компетенція належить наглядовій раді відповідного АТ (п. 11 ч. 2 ст. 52 Закону України «Про АТ»). Що стосується Товариства з обмеженою/додатковою відповідальністю (надалі – ТОВ/ТДВ), то дане рішення приймається загальними зборами учасників Товариства (рішенням учасника, якщо у ТОВ, ТДВ один учасник) (п. 7 ч. 2 ст. 30 Закону України «Про ТОВ/ТДВ»). Щодо приватного підприємства, як застарілої організаційно-правової форми господарського товариства, то дане рішення приймається виключно власником (засновником) (ст. 63, 113, ч. 4 ст. 128 ГКУ).

Дане рішення оформлюється у вигляді протоколу (якщо рішення приймалося колегіальним органом товариства, проводилося голосування), так і у вигляді рішення учасника/засновника/власника (коли у товаристві наявний один учасник/засновник/власник).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» рішення уповноваженого органу управління юридичної особи повинно бути оформлено з дотриманням вимог, встановлених законом, та відповідати законодавству. Рішення уповноваженого органу управління юридичної особи, що подається для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, викладається у письмовій формі, прошивається, пронумеровується та підписується засновниками (учасниками), уповноваженими ними особами або головою та секретарем загальних зборів (у разі прийняття такого рішення загальними зборами). Справжність підписів на такому рішенні нотаріально засвідчується з обов’язковим використанням спеціальних бланків нотаріальних документів, крім рішень, створених на порталі електронних сервісів або з використанням Єдиного державного вебпорталу електронних послуг та підписаних з використанням кваліфікованого електронного підпису, а також інших випадків, передбачених законом.

В тексті рішення обов’язково зазначається ПІБ особи керівника, яка змінюється/звільняється, дата звільнення, дата призначення, ПІБ нового керівника та особа, яку буде уповноважено на проведення змін, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (надалі – ЄДР).

Підготовка документів, необхідних для зміни директора компанії

Після формування відповідного рішення, здійснюється підготовка пакету документів для проведення відповідних змін в ЄДР.

Згідно пунктів ч. 4 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань», для зміни керівника товариства подаються наступні документи:
1) заява про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі (форма 2, згідно наказу Міністерства юстиції України від 19 травня 2020 року № 1716/5);
2) примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) належним чином оформленого рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про зміни, що вносяться до ЄДР;
3) документ про сплату адміністративного збору – у випадках, передбачених статтею 36 цього Закону (0,3 прожиткового мінімуму для працездатних осіб);
4) установчий документ юридичної особи в новій редакції – у разі внесення змін, що містяться в установчому документі;
5) структура власності за формою та змістом, визначеними відповідно до законодавства (на даний час форма даного документа не затверджена);
6) нотаріально засвідчена копія документа, що посвідчує особу, яка є кінцевим бенефіціарним власником юридичної особи – для фізичної особи – нерезидента та, якщо такий документ оформлений без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру, – для фізичної особи – резидента (копія паспорта);
7) документ, що підтверджує повноваження діяти від імені товариства: документ, що підтверджує повноваження законного представника особи, нотаріально посвідчена довіреність або відомості з Єдиного державного реєстру про особу, яка уповноважена діяти від імені особи (якщо документи подаються представником товариства).

В подальшому вказаний пакет документів подається держаному реєстратору, через уповноважені Центри надання адміністративних послуг відповідно до реєстраційного округу, або до приватного нотаріуса у якого відкритий доступ до ЄДР. Загальний строк проведення вказаної реєстраційної дії становить 24 години з моменту надходження документів до відповідного реєстратора/нотаріуса (прийняття яких підтверджується описом наданих документів).

Повідомлення про прийняте рішення щодо зміни керівника юридичної особи

Після проведення реєстраційної дії про зміну керівника підприємства, відомості про даний факт направляються держаним реєстратором (нотаріусом) до органів податкової інспекції, пенсійного фонду, органів статистики автоматично в електронному вигляді.

Повідомлення про прийняття нового керівника, як нового працівника підприємства подавати не потрібно (абз. 2, 6 Постанови КМУ від 17 червня 2015 р. № 413). Також у відповідності до специфіки організаційної форми товариства, можуть попереджатися інші органи, установи, організації (як приклад Національний депозитарій України, НКЦПФР та інші для АТ).

 

Якщо у вас виникли питання чи потрібна допомога для оформлення зміни керівника товариства, пропонуємо звернутися до команди Адвокатського об’єднання «ПЛЕНУМ»

Шишковський Микола | 14.04.2021

Змішаний стаж для виходу військовослужбовців на пенсію за вислугою років

Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (надалі – Закон) передбачає отримання таких видів пенсій:

– за вислугу років,

– по інвалідності,

– в разі втрати годувальника.

Далі розглянемо питання розрахунку страхового стажу для виходу на пенсію військовослужбовців за вислугою років.

Найчастіше виникає запитання, які умови виходу на пенсію за вислугою років військовослужбовця у якого на день звільнення зі служби наявний так званий змішаний страховий стаж.

Під змішаним страховим стажем розуміється поєднання страхового стажу за вислугу років на військовій службі, іншій службі визначеній згідно Закону та загального страхового стажу, який зараховується за заняття іншою трудовою діяльністю, на підставі яких здійснюється сплата ЄСВ.

За загальним правилом відповідно до ст. 12. Закону пенсія за вислугу років військовослужбовцям, незалежно від віку, призначається за наявності у даної особи на день звільнення 25-ти календарних років і більше вислуги на відповідній службі.

П. «б» ст. 12. Закону вказує, що пенсія за вислугу років також призначається: особам, зазначеним у пунктах «а»-«д» статті 12 цього Закону (перелік осіб, які мають право на пенсійне забезпечення згідно Закону), в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону (особи, які надали згоду на отримання пенсії на підставах Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (загальний порядок)), за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ визначених Законом.

Тобто для оформлення пенсії за вислугу для військовослужбовців, у яких на момент звільнення не має достатньої кількості вислуги років (25 років) на відповідній службі, але наявний змішаний страховий стаж, необхідні наступні умови:

– досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку;

– відсутність згоди на отримання пенсії на загальних підставах у відповідності до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»;

– наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.

 

 

Андрій Фадєєв  

Якщо у вас виникли питання чи потрібна допомога для оформлення виходу на пенсію, пропонуємо звернутися до команди Адвокатського об’єднання «ПЛЕНУМ»
Юрист  
✆ 0969111544
 

 

Також цікаво:

Призначення та розрахунок пенсій для військовослужбовців

Блог | 01.04.2021

Ліквідація відокремлених підрозділів (філій, представництв)

Під час здійснення господарської діяльності виникає необхідність створення відокремлених підрозділів (філії, представництва), а також їх подальша ліквідація.

Далі пропонуємо розглянути порядок саме їх ліквідації.

Перш за все необхідно прийняти рішення про закриття відокремленого підрозділу (надалі – ВП) й оформити його документально в письмовій формі. Таке рішення про закриття ВП за загальним правилом приймає власник, учасник (власники, учасники) або уповноважені ним органи (ст. 59 ГКУ, ст. 110 ЦКУ). Зокрема, у ТОВ це рішення приймається Загальними зборами учасників. В акціонерному товаристві (надалі – АТ), згідно з п. 16-2 ч. 2 ст. 52 Закону про АТ ліквідація ВП (у тому числі й філій) знаходиться у виключній компетенції наглядової ради АТ. І тільки у випадках, установлених у статуті, рішення про ліквідацію філії можуть прийняти загальні збори АТ (ч. 3 ст. 52 Закону про АТ).

Згідно ч. 19 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» для державної реєстрації припинення ВП юридичної особи подається:
– заява про державну реєстрацію припинення відокремленого підрозділу юридичної особи;
– структура власності за формою та змістом, визначеними відповідно до законодавства (форма структури власності ще не затверджена, тому не подається);
– витяг, виписка чи інший документ з торговельного, банківського, судового реєстру тощо, що підтверджує реєстрацію юридичної особи – нерезидента в країні її місцезнаходження, – у разі, якщо засновником юридичної особи є юридична особа – нерезидент.
– нотаріально засвідчена копія документа, що посвідчує особу, яка є кінцевим бенефіціарним власником юридичної особи, – для фізичної особи – нерезидента та, якщо такий документ оформлений без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру, – для фізичної особи – резидента (паспорт).
– документ, що підтверджує особу представника який діє від імені заявника, якщо документи подаються такою особою.


На практиці Адвокатського об’єднання «ПЛЕНУМ», на момент формування даної статті, при ліквідації філії в акціонерному товаристві для проведення реєстраційної дії з її припинення, реєстратором було витребувано лише: заповнену заяву про державну реєстрацію припинення відокремленого підрозділу (форма 5, згідно Наказу Міністерства юстиції України від 16 вересня 2020 року № 3205/5) та документ, що підтверджує особу представника який діє від імені заявника (нотаріально засвідчена довіреність)).

Документи, щодо припинення ВП подаються за місцезнаходженням юридичної особи (головного підприємства) до будь-якого ЦНАП або приватного нотаріуса (з доступом до ЄДР) в межах відповідного округу (місто, область).

Для повідомлення держ. реєстратора про закриття ВП з моменту прийняття відповідного рішення, жодного строку не встановлено. Тому граничного строку для подання вказаних документів немає.

Щодо підтвердження повноважень представника заявника при подачі документів

Абз. 5 ч. 5 ст. 6 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» вказує, що для цілей проведення реєстраційних дій документом, що підтверджує повноваження діяти від імені іншої особи, є документ, що підтверджує повноваження законного представника особи, нотаріально посвідчена довіреність або відомості з Єдиного державного реєстру про особу, яка уповноважена діяти від імені особи.

Абз 4 ч. 2 ст. 14 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» встановлює, що для цілей проведення реєстраційних дій документом, що засвідчує повноваження представника, є документ, що підтверджує повноваження законного представника особи, або нотаріально посвідчена довіреність.

Тобто враховуючи вказані норми права, довіреність, яка видається на представника юридичної особи повинна бути посвідчена нотаріально, за винятком осіб які визначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань (надалі – ЄДР) та можуть вчиняти встановлені дії від імені юридичної особи без довіреності за умови пред’явлення документів, що посвідчують його особу.

Щодо звільнення/вивільнення/переведення працівників ВП під час ліквідації

За загальним правилом при ліквідації ВП відбувається вивільнення працівників на підставі ст. 492 Кодексу законів про працю України (з проведенням завчасного попередження працівників, пропонуванням іншого місця роботи на тому самому або іншому підприємстві та з дотриманням інших гарантій). Звільнення даної категорії працівників відбуватиметься лише при скороченні чисельності або штату працівників даного підприємства. За можливості також проводиться переведення працівників на головне підприємство у відповідності до ст. 32 Кодексу законів про працю України за наявності його письмової згоди.

Щодо зняття з обліку структурного підрозділу

Ч. 4 ст. 14 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» зазначає, що відомості з Єдиного державного реєстру про державну реєстрацію припинення юридичної особи та її відокремленого підрозділу, відокремленого підрозділу іноземної неурядової організації, представництва, філії іноземної благодійної організації, державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця є підставою для зняття їх з обліку в органах державної статистики, податкових органах, органах Пенсійного фонду України та/або вчинення інших дій відповідно до законодавства.

Відповідно до п. 11.1 Порядку обліку платників податків і зборів затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 року № 1588 Платник податків зобов’язаний повідомляти контролюючі органи за місцем обліку такого платника про його ліквідацію або реорганізацію протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення (крім випадків, коли обов’язок здійснювати таке повідомлення покладено законом на орган державної реєстрації).

Дані про прийняття рішення щодо припинення юридичних осіб, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, контролюючі органи отримують від державних реєстраторів у порядку інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром та інформаційними системами Центрального контролюючого органу.
П. 11.3. Порядку обліку платників податків і зборів затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 року № 1588 вказує, що у разі прийняття рішення про закриття постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії, організації, до контролюючого органу за основним місцем обліку такого відокремленого підрозділу подаються такі документи:
• заява про ліквідацію або реорганізацію платника податків за формою № 8-ОПП, дата якої фіксується в журналі за формою № 6-ОПП;
• копія розпорядчого документа про закриття відокремленого підрозділу.

На даний час передача інформації про припинення ВП від державного реєстратора до податкових органів та зворотній зв’язок здійснюється за допомогою засобів електронного зв’язку. Після отримання даної інформації органи податкової можуть прийняти два рішення для проведення процедури зняття з обліку: видати довідку про відсутність заборгованості зі сплати податків та інших необхідних платежів (спрощена процедура) та зняти з обліку ВП; або здійснити позапланову перевірку (підставою призначення перевірки є отримання відомостей від державного реєстратора про припинення ВП) за останні 3 роки діяльності такого підрозділу про, що складається акт перевірки, усунення порушень якого буде підставою для видачі вже вказаної довідки про відсутність заборгованості перед органами ДПС, що є підставою для знаття ВП з обліку.

Щодо зняття з обліку ВП у різних Фондах, як наприклад у Фонді соціального страхування, то дане зняття відбувається автоматично.

Якщо, для вашого бізнесу виникла необхідність створити відокремлений підрозділ чи ліквідувати його, команда АО «ПЛЕНУМ» наддасть необхідні консультації та/чи супроводить всю процедуру «під ключ», в тому числі, в частині звільнення/переведення працівників відповідно до КЗпП України

 

Шишковський Микола | 25.03.2021

Спір за зобов’язаннями з нерухомого майна. До якого суду звертатись?

В судовій практиці досить актуальне питання: до якого суду подавати позовну заяву щодо вирішення спору, який випливає з договірних зобов’язань, пов’язаних з користуванням нерухомим майном.

Процесуальне законодавство передбачає виключну підсудність та встановлює, що позови, які виникають з приводу нерухомого майна, пред’являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Дане трактування. на перший погляд, зрозуміле та ніби дає чітке розуміння, як визначити підсудність спору, пов’язаного із нерухомим майном. Однак, виникає питання, чи застосовується виключна підсудність, якщо спір виник з приводу стягнення заборгованості за договором оренди чи спір про внесення змін до договору оренди в судовому порядку? Чи все ж таки застосовується загальна підсудність і місцем розгляду спору буде місце знаходження відповідача?

Актуалізація даного питання настає, наприклад, коли виникає необхідність стягнути вартість орендної плати за договором оренди нерухомого майна і місце реєстрації боржника відмінне від місця знаходження нерухомого майна та кредитора.

Тобто боржник фактично знаходиться в іншому місті, а розгляд спору в суді за місцезнаходженням боржника може потягнути за собою додаткові затрати на відрядження до такого суду або ж незручності, що пов’язані з витратами по часу на проїзд з міста до міста обласного значення.

Практикою Верховного Суду визначено категорії спорів, що підпадають під виключну підсудність та включають в себе спори з приводу нерухомого майна, такі як: позови про право власності на майно; про право володіння і користування ним; про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна; про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна; про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо.

Однак, дискусія з цих питань не припинялась. Крапку в питаннях виключної підсудності поставлено Великою Палатою Верховного Суду у своїй постанові від 16.02.2021 року по справі №911/2390/18.

В зазначеній поставні Великою Палатою Верховного Суду використано досить неординарний підхід, при формуванні правового висновку, який ґрунтується на тлумаченні слів із закону з використанням Академічного тлумачного словника української мови, а саме судом зазначено:

«…За визначенням, що дає Академічний тлумачний словник української мови, словосполука «з приводу» означає «у зв`язку з чим-небудь», тому словосполучення «з приводу нерухомого майна» треба розуміти як будь-який спір у зв`язку з нерухомим майно або певними діями, пов`язаними з цим майном».

Відповідно, Великою Палатою Верховного Суду не застосовувався принцип категорійного визначення потенційного предмету спору, а здійснено прив’язку правового висновку до словосполучення «з приводу нерухомого майна», що за своює правовою природою прив’язує будь-який спір, що випливає з договірних зобов’язань, пов’язаних з нерухомим майном, до виключної підсудності такого спору. Тобто спір, в тому числі про стягнення коштів чи зміну умов договору, підлягає розгляду за місцезнаходженням такого майна.

Слід зазначити, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Команда Адвокатського об’єднання «Пленум» завжди готова допомогти у складній ситуації та захистити Ваші права

Стеченко Ярослав | 22.03.2021

«SQUEEZE-OUT» – ПРИМУСОВИЙ ВИКУП АКЦІЙ

Squeeze-out – спеціальні правила викупу акцій міноритарних акціонерів мажоритарним акціонером або кількома, які сукупно володіють більше 95% акцій товариства, за належну компенсацію (ст. 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства».

Враховуючи наявність у роботі Адвокатського об’єднання «Пленум» проекту по процедурі «SQUEEZE-OUT», щодо захисту прав (визнання недійсним правочину щодо обов’язкового продажу акцій) міноритарного акціонера від дій одних з найбільших та впливових фінансових установ світу, хочемо написати кілька тез по даному питанню та цій неоднозначній процедурі.

Клієнт АО «ПЛЕНУМ» до моменту обов’язкового викупу у нього акцій за оскаржуваним правочином мав у власності прості іменні акцій АТ, тобто виступав одним із міноритарних акціонерів АТ.

Мажоритарними акціонерами АТ у цей час виступали (та станом на сьогодні виступають) одні з найбільших фінансових установ світу, місцезнаходження яких – Велика Британія (ВБ) та Франція (Ф).

04.06.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах» від 23.03.2017 (Закон №1983-VIII), який запровадив так звану процедуру squeeze-out.

Відповідно до абз. 1 п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1983-VIII протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом особа (особи, які діють спільно), яка станом на дату набрання чинності цим Законом є прямо або опосередковано з урахуванням кількості акцій, що належать їй або її афілійованим особам, вже є власником домінуючого контрольного пакета акцій акціонерного товариства, має право застосувати положення статті 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства» виключно в порядку та на умовах, визначених у цьому пункті.

У кінці 2017 р. між цими фінансовими установами, як акціонерами які разом володіють домінуючим контрольним пакетом акцій, був укладений Договір про співпрацю щодо підвищення рівня корпоративного управління шляхом реалізації права вимоги обов’язкового продажу акцій міноритарними акціонерами, відповідно до умов якого одну з фінансових установ (Ф) було визначено уповноваженою особою з метою набуття всіх прав та виконання всіх обов’язків, передбачених законодавством України для процедури викупу акцій у міноритарних акціонерів.

Згідно з абз. 2 п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1983-VIII для реалізації прав, передбачених статтею 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства», заявник вимоги зобов’язаний у строки, передбачені цим пунктом, подати товариству повідомлення про намір скористатися правами, передбаченими статтею 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства», і публічну безвідкличну вимогу відповідно до положень статті 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства».

У цей же момент фінансовою установою було подало банку лист про намір скористатися правами, передбаченими статтею 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства», яким повідомило про укладення Договору про співпрацю, який дозволяє розглядати сторін такого договору як «осіб, що діють спільно», та заявило про намір викупити акції у міноритарних акціонерів АТ за ринковою вартістю, визначеною суб’єктом оціночної діяльності відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність, станом на дату отримання банком цього листа/повідомлення.

В цей же день Спостережна рада АТ приймає рішення, оформлене Протоколом, яким залучає до проведення незалежної оцінки ринкової вартості акцій банку суб’єкта оціночної діяльності, яким в подальшому встановлена ринкова вартість однієї простої іменної акції АТ станом на день листа/повідомлення.

Згідно з абз. 4 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1983-VIII товариство не пізніш як за 25 робочих днів з дня отримання повідомлення має затвердити ціну обов’язкового продажу акцій та повідомити її заявнику вимоги.

На початку 2018 р. рішенням Спостережної ради АТ, оформленим Протоколом, було затверджено ціну придбання акцій за одну просту іменну акцію.

Згодом фінансова установа, на виконання абз. 8 п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1983-VIII направила Публічну безвідкличну вимогу про придбання акцій в усіх власників акцій.

У 2018 р. на адресу нашого Клієнта надійшла копія вказаної знеособленої Вимоги.

В подальшому, на виконання зазначеної Вимоги, після перерахування в повному обсязі грошових сум за акції, що придбавались заявником вимоги, депозитарні установи перевели права на відповідні акції з рахунків їхніх власників, у тому числі з рахунку у цінних паперах Клієнта Адвокатського об’єднання «ПЛЕНУМ», на рахунок заявника вимоги в порядку, встановленому законодавством про депозитарну систему.

Як наслідок, в результаті вчинення оскаржуваного правочину, без волі Клієнта було позбавлено права власності на належні йому акції АТ за сумнівну компенсацію, що може свідчити про порушення його конституційних прав як власника та охоронюваних законом інтересів як акціонера АТ.

Виходячи з норм законодавства, міноритарний акціонер, в т.ч. Клієнт АО «ПЛЕНУМ», не наділений будь-яким правом впливати на визначення ціни викупу у нього акцій, що свідчить про можливість вчинення відповідних зловживань та заниження вартості акцій під час їх обов’язкового продажу, тобто створення для міноритарних акціонерів непропорційного тягаря у вигляді неповного відшкодування вартості їх майна (акцій), які вони вимушені відчужити поза своєю волею.

Однак, не все так однозначно, оскільки для процедури squeeze-out можна визначити особливу дату, а саме – 24.11.2020 р.

24.11.2020 р. Велика Палата Верховного Суду у постанові по справі №908/137/18*:

→ дійшла висновку, що у разі оскарження міноритарними акціонерами процедури примусового відчуження належних їм акцій суд має встановити: 1) чи проводилась ця процедура відповідно до норм закону; 2) чи здійснювалась вона з легітимною метою, а саме чи відповідали мотиви мажоритарних акціонерів суспільним інтересам у запровадженні цієї процедури; 3) чи є запропонована міноритарним акціонерам вартість викупу акцій справедливою, та відповідно, чи дотриманий критерій пропорційності втручання у права позивачів.

→ зазначила, що запровадження нормативного регулювання, при якому, залежно від обраного способу визначення ціни акцій, їх вартість може відрізнятися в рази, не може гарантувати отримання міноритарним акціонером в усіх випадках справедливої компенсації за обов’язковий продаж акцій, та відповідно, дотримання у таких відносинах критерію пропорційності втручання у право власності. Тобто процедура примусового викупу акцій відповідно до статті 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства» є таким правочином, в якому особа, яка володіє домінуючим контрольним пакетом акцій, може впливати на спосіб визначення ціни акцій та набуває право власності на них унаслідок виконання вимог, визначених зазначеною нормою, тоді як міноритарний акціонер втрачає право власності на акції за відсутності свого волевиявлення, без будь-якого впливу на визначення ціни, та за відсутності законодавчого механізму здійснення спеціального контролю з боку суду або Комісії.

→ звертає увагу, що процедура примусового викупу акцій, як і будь-який інший спосіб примусового відчуження об’єктів права власності, має застосовуватись у виключних випадках задля досягнення легітимної мети та з дотриманням балансу інтересів усіх акціонерів, у тому числі щодо виплати власником домінуючого контрольного пакета акцій компенсацій міноритарним акціонерам у розмірі справедливої вартості належних їм акцій. Власник домінуючого контрольного пакета акцій при прийнятті рішення про примусовий викуп акцій та надісланні відповідної вимоги про придбання акцій повинен мати легітимну мету позбавлення міноритарних акціонерів права власності на належні їм акції, яка підлягає перевірці судом у разі виникнення відповідного спору.

→ встановила, що оскільки норма статті 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства» не визначає спеціальних способів захисту прав міноритарних акціонерів, права та інтереси яких були порушені примусовим викупом акцій за ціною меншою за їх ринкову вартість, то особи, які вважають, що їх права та інтереси на акції були порушені вчиненням такого правочину, можуть самостійно обирати між визначеними нормативними приписами способами їх захисту. Звідси, обраний позивачами у цій справі спосіб захисту прав є таким, що відповідає приписам статті 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України.

*Рекомендуємо ознайомитися з повним текстом постанови, оскільки наведено тільки кілька тез.

Розгляд описаної справи та час, в тому числі, покаже: чи відбувся примусовий викуп акцій (сквіз-аут) за справедливою ціною та чи була у відповідачів легітимна мета на примусовий викуп акцій у міноритарних акціонерів.

Якщо ви міноритарний чи мажоритарний акціонер та у вас виникли питання щодо процедури «squeeze-out», пропонуємо звернутися до команди Адвокатського об’єднання «ПЛЕНУМ»

Шишковський Микола | 19.03.2021

Зв'яжіться із нами

Ми не завжди знаходимося в офісі, але завжди на зв'язку. Ви можете зателефонувати або написати та домовиться про зустріч з командою Адвокатського об'єднання "Пленум".
Plemun Google

Замовити зворотній дзвінок

Дякуємо, найближчого часу ми Вам зателефонуємо
⌃